Я ріс без батька, але в душі завжди сподівався одного дня зустріти його, подивитися йому в очі та отримати пояснення. Мама була вагітна мною, коли її коханий залишив її за день до весілля. Вони приховували вагітність, щоб уникнути осуду, але батько просто злякався відповідальності. Мама самотужки виховувала мене, без допомоги рідних чи друзів. Я добре пам’ятаю її змучене обличчя після роботи, як вона приносила смаколики й цілувала мене перед сном.
З часом бажання знайти батька ставало сильнішим, але я боявся поранити маму. За всі ці роки батько жодного разу не проявив себе в нашому житті. Одного разу, залишившись вдома сам, я випадково знайшов у маминих речах документи з його ім’ям, прізвищем і старою адресою. Довго вагався, що робити з цією інформацією. Спочатку спробував знайти його через Інтернет, але це не дало результатів.
Згодом я познайомився онлайн із дівчиною-ровесницею, яка жила в тому ж місті, де, за документами, перебував мій батько. Вона запропонувала допомогти й наступного ж дня поїхала за вказаною адресою. Двері їй ніхто не відчинив, і я подумав, що батько давно змінив місце проживання. Проте вона поговорила із сусідами й дізналася, що мій батько дійсно живе там із новою сім’єю, але наразі перебуває у відпустці за кордоном.
Через тиждень, коли батько повернувся, вона знову відвідала його. Цього разу їй вдалося поговорити з ним, але батько категорично відмовився зустрічатися зі мною. Він сказав, що у нього інше життя, сім’я, діти, і немає сенсу руйнувати все це через незнайомого хлопця, навіть якщо він його син.
Я відчував себе обдуреним і розбитим. Як же я жалів, що не послухав маму і втрутився в чуже життя. Вона ж завжди знала, що батько не вартий моїх пошуків. Тепер я зрозумів, що справжньою сім’єю для мене завжди була і є моя мама, яка ніколи не зрадила мене й зробила все, щоб я виріс гідною людиною.