Минуло вже більше години, а нареченого все не було. Анна почала хвилюватися й вирішила зателефонувати йому. Однак у відповідь почула лише довгі гудки. Це її насторожило ще більше. Гості теж почали нервувати, перемовляючись між собою. Хтось поглядав на годинник, інші виходили на вулицю, сподіваючись побачити хоча б його машину. Анна ходила туди-сюди біля входу до РАЦСу, не знаходячи собі місця. Раптом її погляд зупинився на чоловікові, який стояв трохи осторонь. Він стояв неподалік, сховавшись у тіні дерева. Анна примружилася, намагаючись роздивитися обличчя незнайомця. Чоловік виглядав стривоженим, а його постать здавалася знайомою. У серці Анни прокинулося тривожне передчуття. “Що він тут робить? І чому не підходить?” – промайнуло в голові. Не гаючи часу, вона вирішила підійти ближче, щоб з’ясувати, хто це і чому він тут.

Вже за кілька хвилин мав відбутися розпис у РАЦСі, а Анна все ще стояла перед дзеркалом, милуючись своїм відображенням. У білій скромній сукні вона виглядала просто чарівно. Ніжний макіяж підкреслював природну красу, а волосся, прибране в акуратний пучок із кількома вільними локонами біля обличчя, додавало її образу особливої ніжності. Скромні прикраси на шиї та зап’ясті надавали витонченості.

У РАЦСі Анну вже чекали її родичі. Вона була впевнена, що Сергій незабаром з’явиться, адже він запевнив, що приїде разом зі своїми близькими. Однак пройшло 10 хвилин, потім 20, 30… ось уже минула година, а Сергія все не було.

Анна почала хвилюватися. Вона телефонувала йому, але у відповідь чула лише гудки. Родичі теж почали хвилюватися, а Анна, не витримавши, заплакала.

Раптом її погляд зупинився на чоловікові в піджаку, який стояв неподалік РАЦСу. Вона подумала, що це Сергій, і кинулася до нього, але, наблизившись, зрозуміла, що помилилася. Незнайомець зупинив її і запитав, чому вона плаче.

Анна, не стримуючи емоцій, розповіла йому про все: як наречений не з’явився, як їй було боляче і соромно перед рідними. Чоловік уважно вислухав, а потім сказав:

– Ви знаєте, у мене була схожа історія. Моя наречена залишила мене в день нашого розпису…

Він зробив паузу, подивився на Анну і, неочікувано ставши на одне коліно, промовив:

– Анно, ви вийдете за мене заміж?

Анна застигла на мить, але її серце підказало правильну відповідь.

– Так, – сказала вона, і незнайомець, який представився Олексієм, допоміг їй піднятися.

Через кілька хвилин вони разом увійшли до РАЦСу, тримаючись за руки. Деякі далекі родичі навіть не помітили, що наречений змінився, адже у молодят весілля мало відбутися в одному ресторані, але в різних залах.

Батьки Анни та Олексія, хоча й були здивовані, не перечили. Вони прийняли вибір своїх дітей, познайомилися одне з одним, і свято перетворилося на справжнє торжество радості та любові.

Минув рік. Анна та Олексій гуляли парком. Анна була вагітна двійнятами, а її щасливий чоловік дбайливо підтримував її під руку. Раптом вона побачила Сергія. Він здавався зовсім не таким, яким вона його пам’ятала: невиразним, втомленим, якимось приниженим.

Анна лише усміхнулася й подумала, як добре, що доля колись так розпорядилася. Вона подивилася на Олексія – свого люблячого чоловіка, який став для неї всім. І обоє подумки подякували своїм колишнім, адже саме завдяки тим обставинам вони змогли зустріти одне одного й знайти справжнє щастя.