Моя свекруха вже зовсім знахабніла й не бачить межі своєї поведінки. Як тільки ми з чоловіком придбали будиночок біля моря, вона одразу почала напрошуватися до нас пожити. Я вже неодноразово казала чоловікові, що терпіти її не можу й не збираюся. Ще з першого дня нашого знайомства вона мене не злюбила.
Коли я навіть ще не була заміжня, постійно уникала зустрічей зі свекрухою. Вона не сприймала мене через відсутність вищої освіти, недосконалий зовнішній вигляд і те, що я не говорила «як поетеса». Для неї це все було неприпустимо. Виховавши сина сама, вона вважала, що він заслуговує на ідеальну дружину.
Після весілля свекруха приходила до нас у гості й чіплялася до всього, що я робила. Їй не подобалося, як я прибираю, готую, вона сварила мене за немиту ложку в раковині чи чоловікові шкарпетки біля ліжка. Вона знаходила причину для критики буквально в усьому. Щоб уникати конфліктів, я просто йшла з дому, коли вона приходила. Але після народження сина це стало майже неможливим – малюк потребував режиму та уваги.
Я завжди любила й дбала про свою бабусю, яка мешкала біля моря. Вона залишилася вдовою ще зовсім молодою, а її діти та інші онуки були байдужі до неї. Однак я, її старша онука, проводила з нею багато часу. Два роки тому моя бабуся пішла з життя, і це стало для мене страшним ударом. Проте час заліковує рани, і зараз я згадую її з теплом і посмішкою.
Ще за життя бабуся переписала свій будиночок біля моря на мене. Коли вона пішла, ми з чоловіком одразу почали планувати переїзд до нашого нового дому. Я була впевнена, що це стане початком щасливого життя подалі від свекрухи. Але, як виявилося, раділа зарано.
Свекруха почала дзвонити нам, звинувачуючи мене в тому, що я «вкрала» її сина. А потім вона вигадала, що у неї виявили якусь хворобу, яку можна вилікувати тільки в умовах морського клімату. Ця історія була настільки абсурдною, що їй могли б позаздрити найкращі голлівудські сценаристи.
Я одразу поставила чоловікові ультиматум: «Твоя мати – це твоя відповідальність, але в нашому домі її не буде». Чоловік розумів, що я зі свекрухою в одному будинку не зможу жити. Тоді він запропонував інший варіант: продати її будинок і придбати поряд новий у кредит, який ми б виплачували. За його планом, той будинок мав залишитися нашому синові, але це означало б постійне співжиття поруч зі свекрухою.
Її вигадана хвороба стала для нас справжнім головним болем, і ми досі не знаємо, як із цим впоратися.