Мене звати Ігор, мені 63 роки. Сім років тому я втратив дружину. Її смерть здавалася кінцем мого життя, і я пережив цей період надзвичайно важко. Цілий рік я був у депресії, замкнувшись у собі. У мене є діти, які намагалися підтримати мене, запрошували на сімейні свята та зустрічі, щоб я спілкувався з рідними. Але я завжди обирав самотність і залишався вдома. Здавалося, що нічого не зможе змінити цей стан.
Проте з часом я почав виходити з дому, гуляти парком і набережною, спілкуватися з людьми. Саме там я й познайомився з Вірою. Вона виявилася дуже милою жінкою, поруч із якою хотілося жити. Ми почали спілкуватися, кілька разів гуляли разом, а потім обмінялися номерами. Декілька місяців ми просто зустрічалися, дізнавалися більше одне про одного. Виявилося, що і вона також втратила чоловіка.
З Вірою мені було легко й спокійно. Її присутність приносила радість у моє життя. Але я почувався трохи винним через свої почуття, адже колись дав собі обіцянку, що не заводитиму нових стосунків. Проте я не зміг протистояти тому, як сильно мене до неї тягнуло. Наші дружні зустрічі поступово переросли в романтичні стосунки.
Майбутнє ми поки що не обговорювали. Я не знаю, чи захоче Віра познайомитися з моїми дітьми, і чи не подумають вони, що я збожеволів, завівши собі «коханку». Віра також не знайомила мене зі своїми рідними, і це викликає у мене сумніви: може, вона не сприймає наші стосунки так серйозно, як я? Але це питання потрібно обговорити, адже ми не можемо вічно приховувати наші стосунки.
Я не хочу, щоб мої діти дізналися про все випадково. Але як почати цю розмову? А якщо вони мене не зрозуміють чи осудять? Проте я теж людина, маю право на особисте життя. Мої діти давно дорослі, у них є свої сім’ї, і ми не живемо разом. Здається, це не має стати проблемою. Та все ж перед розмовою з дітьми я хочу спершу поговорити з Вірою.
Можливо, вона не розглядає наші стосунки як довготривалі, тому й не знайомить мене зі своїми близькими. А якщо я все ж поговорю з дітьми, а Віра не захоче зустрічатися з ними, це виглядатиме дивно. А якщо вона, навпаки, серйозно налаштована, а діти не приймуть її? Це теж стане ударом.
Мені складно вирішити, як правильно вчинити. Можливо, Віра чекає, що я, як чоловік, зроблю перший крок. Але я боюся зіпсувати те, що у нас є зараз, адже з нею мені так добре.