Коли мені було 20 років, сталося моє перше роз лучення. Я залишилася з дитиною на руках. Батьки доnомагали, і я розуміла, що заради малюка мені треба рухатися далі. Виїхала в місто, винайняла квартиру у самотньої бабусі, потім вона стала мені рідною. Сиділа з дитиною, коли я працювала, підтримувала у всіх сферах життя. З часом я змогла стати на ноги: почала свій біз нес, куnила квартиру, відправила сина за кордон, куnила собі квартиру та машину. Мені зараз 40 років, і я вже 2 роки зустрічаюся із Вадимом.
Коли він зробив мені пропозицію, я погодилася. Якось я приїхала до села, щоб запросити своїх родичів на весілля. Але коли мама з сестрою почули, що я виходжу заміж у свої роки, сказали, що це ганьба, і що на весілля вони не приїдуть. Я стала ворогом для своєї сестри дуже давно. Коли її дочка підросла, вона попросила мене віддати їй одну зі своїх квартир, але я відмовила.
А коли мама сказала, що Вадим зі мною тільки через гроші та квартиру, я відразу відповіла, що Вадим має величезний заміський будинок, і я переїду до нього. Коли я побачила таке ставлення до свого щастя, одразу зрозуміла, що така рідня мені не потрібна. Якщо чесно, я приїхала повідомляти не лише про весілля, а й про те, що таки вирішила залишити свою квартиру племінниці, бо збиралася переїжджати до Вадима. Але після повернення та весілля я просто замкнула квартиру на ключ і переїхала до свого чоловіка. Впевнена, що вчинила правильно.