Коли я виходила заміж, а було це 25 років тому, то прекрасно пам’ятаю фразу свекрухи: -Я не я, якщо не доб’юся їх розлучення. Потрібно позбутися від цієї нареченої. Вона мене якось відразу не злюбила, я навіть не розумію чому. Але жити разом з нею я не хотіла, тому ми з чоловіком перший час жили у моїх батьків. На початку було дуже важко, ми абияк домоглися, щоб нам виділили маленьку кімнату в гуртожитку із загальним туалетом і кухнею. Але зате був свій куточок. Там же у нас народився хлопчик. Свекруха перші місяці життя онука навіть бачити дитину не хотіла. В гості до неї приходити у мене не було ніякого бажання, тому я відправляла чоловіка до неї одного.
Але потім зрозуміла, що це була помилкою. Тому що без мене свекруха наговорить йому всяких гидот, чоловік весь накручений приходить додому і починає зі мною сваритися. Тоді я вирішила застосувати таку хитрість. Я стала разом з чоловіком ходити до свекрухи, спеціально купувала їй гостинці, маленькі подаруночки. Чоловік бачив, що я намагаюся, слова поганого не кажу його матері. А мати його все одно мене недолюблює. Чоловік зробив свої висновки, і тепер завжди захищав мене і ставав на мою сторону. Тоді свекруха просто перестала нас пускати до себе в гості.
Через двері нам кричала, що вона нібито зайнята або вже лягла спати. У нас народилася друга дитина, ми вже переїхали в двокімнатну квартиру, життя стало налагоджуватися, але свекруха змінюватися не збиралася. Вона як ненавиділа мене, так і продовжувала і онуків бачити не особливо бажала. А зараз вона вже дуже старенька, після операції за нею потрібен постійний догляд. І, звичайно ж, вона стала жити разом з нами, за нею я доглядаю, більше нікому. І навіть після цього я все одно чую від неї «змеюка», коли відвертаюся; мені дуже прикро. Але навіть через роки вона не змінила до мене свого ставлення.