Мою сусідку Марину виховувала лише бабуся. Її батьків не стало одразу після її народження: мати померла під час пологів, а батько, не витримавши горя, незабаром пішов за нею. На руках залишилася лише сильна духом бабуся, яка стала для Марини опорою.
У старших класах у Марини зав’язалися стосунки з хлопцем із заможної родини, який лише ненадовго зупинився в їхньому містечку. Коли він дізнався, що дівчина вагітна, прямо напередодні випускного, то дав їй гроші, щоб вона позбулася дитини. Але Марина мала інший план.
На ці гроші вона купила коляску та ліжечко, адже твердо вирішила народжувати. На світ з’явилися одразу дві донечки. Єдиною, хто підтримав Марину в цю непросту мить, була її бабуся. Усі інші відвернулися: подруги перестали спілкуватися, шкільні вчителі засуджували, а сусідки в під’їзді шепотілися за спиною.
Попри все це, Марина не опускала рук. Вона бралася за будь-яку роботу: мила підлогу, посуд, працювала де тільки могла. Втомлювалася до знемоги, але потрібно було годувати двох дітей і допомагати бабусі. Коли дівчатка підросли й почали ходити до дитячого садка, Марина вирішила вступити до університету. Вдень вона навчалася, а вечорами працювала в кафе.
У цей час в університет після служби в армії повернувся Олег. Вони з Мариною були старшими за своїх однокурсників і дивилися на життя зовсім інакше — більш серйозно й зважено. Олег почав підтримувати Марину, допомагав їй у повсякденних справах. Марина вважала, що він бачить у ній лише друга, але згодом зрозуміла, що це не так. Через пів року Олег зізнався їй у своїх почуттях, які виявилися взаємними.
Після закінчення університету Марина й Олег розписалися. Олега не налякав той факт, що в Марини вже є двоє дітей. Згодом у їхній сім’ї народився ще один малюк — хлопчик. Так Марина, завдяки своїй наполегливості та підтримці близьких, зуміла створити міцну та щасливу родину.