Моя бабуся завжди вчила, що з чоловіком потрібно бути чесною та доброю. Вона з дідусем прожила довге щасливе життя, світла їм пам’ять. Але, ох, бабусю, часи змінилися… Дуже змінилися. Я зрозуміла, що довіряти можна лише собі, коли мене кинув хлопець ще під час навчання в університеті.
Після закінчення університету я знайшла роботу у фірмі мого шкільного друга, яка займалася виробництвом меблів. Мене взяли бухгалтером, хоча за освітою я економіст. Часом доводилося виконувати і завдання за фахом. Платили добре, і я була задоволена. Через рік після університету я вийшла заміж і народила сина. Відсиділа в декретній відпустці, віддала сина до дитсадка і повернулася на роботу.
На жаль, у фірми почалися важкі часи, і їй загрожувало банкрутство. Плани скоротити штат стали реальністю, і я була першою у списку на звільнення. Але я знала, що можу врятувати ситуацію. Розробила план дій і обговорила його з керівництвом. План спрацював, фірма вийшла з кризи й почала приносити прибуток. Мене підвищили на посаді, а зарплату збільшили у п’ять разів.
Чоловіку я розповіла, що заробляю більше, але не назвала конкретної суми. Минуло дев’ять років. Я почала відкладати більшу частину своєї зарплати на банківський рахунок, збираючи гроші на квартиру для сина. Совість мене не мучила, адже я робила це заради дитини.
Кілька місяців тому я дізналася страшну правду — у мого чоловіка є коханка і трирічна донька. Без криків і скандалів я подала на розлучення. Моє сімейне життя закінчилося. І тепер я точно знаю, що зробила правильно, коли не довірилася чоловікові. Мої заощадження стали фінансовою подушкою, яка дозволила мені спокійно пережити розлучення.
Сьогодні я — вільна жінка з власною квартирою, хорошою роботою і великим доходом. У мене є син, і я щаслива. Чоловік мені більше не потрібен.