Ми святкували 30-річний ювілей незаміжньої сестри мого чоловіка в ресторані. Відносини з нею у мене ніколи не складалися – вона мене недолюблювала, і я відповідала їй взаємністю.
У нас із чоловіком є дві квартири: одна – наша спільна, придбана в шлюбі, а інша – моє спадкове майно від бабусі. На цю другу квартиру чоловік не має жодних прав. Ми здаємо її в оренду, і ці кошти допомагають сплачувати іпотеку за квартиру, в якій живемо. До повного погашення залишилося три роки.
У ресторані зібралися всі родичі чоловіка: його мати, бабуся, дядьки й тітки. Вони постійно нахвалювали його, називаючи щедрим і великодушним. Чоловік, тримаючи в руках конверт із 2 тисячами гривень, виглядав розгубленим – така сума йому аж ніяк не здавалася проявом щедрості.
Все стало зрозуміло, коли слово взяла свекруха:
– Сину, сьогодні твоїй сестрі 30 років – це чудовий ювілей, який заслуговує на гідний подарунок. У тебе є дві квартири, і одну з них ти подаруєш їй. Сам обирай, яку саме.
Родичі почали аплодувати, схвально перешіптуючись між собою. Я була в шоці, а чоловік мовчав, наче втратив дар мови. Сестра чоловіка теж не забарилася:
– Я хочу новобудову. Коли ви звільните квартиру?
Дивлячись на розгубленого чоловіка, я вирішила втрутитися:
– Ніколи! А вам не здається, що квартира – занадто дорогий подарунок? І з чого ви вирішили, що у мого чоловіка дві квартири?
– Він же відремонтував квартиру твоєї бабусі, значить, вона тепер його. У нашій родині заведено, що майном розпоряджається чоловік. Якщо хочеш залишитися в сім’ї – дотримуйся цього правила, – відповіла свекруха.
– У іменинниці немає чоловіка, як же вона розпоряджатиметься нерухомістю? – запитала я.
– Її батько потурбується про це, – впевнено заявила свекруха.
– Вибачте, але ні. Квартиру ніхто не подарує, – відповіла я, звернувшись до чоловіка. – Ти хоч щось скажеш?
– Мама права. У нас є дві квартири, одну можна і подарувати. Ми ще заробимо, а сестра одна – їй важко, – почав мимрити чоловік.
Це викликало бурю оплесків від родичів. Легко бути щедрим, коли розпоряджаєшся чужим майном. Квартира моєї бабусі залишиться нашому синові – це навіть не обговорюється. А щодо спільної квартири – якщо чоловік вирішить ділити її, це означатиме одне: розлучення.
Я прямо заявила про це присутнім. Мене відразу ж почали звинувачувати в жадібності. Чоловік мовчав, похнюпивши голову.
– Тобі не місце в нашій родині! Мій син переїде до себе додому, – сказала свекруха, дивлячись на чоловіка.
Він кивнув. Чоловік, підкоряючись матері, фактично погодився на розлучення. Я не могла повірити в те, що це відбувається насправді.
– Та йдіть ви всі! – сказала я, підвелася і вийшла з ресторану.
Що ви думаєте про цей випадок? Чи траплялися у вас подібні історії?