Наше весілля точно запам’ятається надовго, але, на жаль, не через красу чи атмосферу. Усе через неадекватну поведінку моєї свекрухи. Я до останнього благала чоловіка не запрошувати її.
– Ти ж розумієш, що буде!
– Але це ж моя мама, вона допомагала нам. Я шкодуватиму все життя, якщо не покличу її, – відповів він.
І дійсно, Людмила Михайлівна допомагала нам час від часу. На весілля дала 5 тисяч євро, що було значною підтримкою. Але для неї це не проблема – вона вже багато років живе й працює в Італії. Вона приїжджає до України рідко, але кожен її приїзд перетворюється на випробування.
Свекрусі цього року виповнилося 58 років, але поводиться вона так, наче їй 15. Її гардероб – це короткі топи з глибокими декольте, а макіяж – яскравий і помітний здалеку. Вона постійно шукає уваги кавалерів. Одного разу я навіть не втрималася і спробувала поговорити з нею про це. Моя мама – повна її протилежність: стримана, скромна, звичайна сільська вчителька. А тут свекруха під час першої зустрічі почала розповідати мені про свої пригоди і навіть давати інтимні поради. Я тоді хотіла провалитися крізь землю.
Людмила Михайлівна мала кількох кавалерів в Україні та одного постійного спонсора в Італії, але завжди була готова знайти когось нового.
– А вам не хочеться вже заспокоїтися? Мати одного друга й разом зустрічати старість? – спробувала я натякнути.
– Яка старість? Ти що! Я тільки починаю жити й хочу насолоджуватися кожним днем!
– А не боїтеся залишитися самотньою?
– Ні, у мене ж є ви!
Коли ми почали готуватися до весілля, я благала чоловіка переконати маму не приїжджати. Казала, що зараз війна і ризикувати не варто. Але мій план провалився. Людмила Михайлівна приїхала і одразу похизувалася своїм весільним вбранням. Коли я побачила його, у мене мало не зупинилося серце. Це була майже прозора сукня тілесного кольору, яка створювала ілюзію, що вона взагалі без одягу. Я натякнула, що це не найкращий вибір, але вона лише відмахнулася.
На весіллі її поведінка перевершила всі мої очікування. Вона привернула до себе увагу всіх гостей, особливо моїх родичів. Але кульмінацією стали її відверті танці з нашими дружбами. Я не витримала, встала й вийшла.
Пізніше, коли я спробувала висловити їй своє обурення, почула звинувачення:
– Ти закомплексована! Ти ж молода, чому поводишся, як стара баба? З тобою синові буде нецікаво!
– А з вами, значить, цікаво? Ви осоромили нас перед усіма гостями! Як можна так поводитися у вашому віці?
Після цього вона образилася, зібрала речі й поїхала наступного дня. Чоловік вважає, що я перегнула палку. А як ви думаєте? Це нормально? Чи мала я мовчати? Головною зіркою нашого весілля виявилася зовсім не я, а свекруха! Я здогадувалася, що краще її не запрошувати, але чоловік наполіг – і ось результат.